Chinese Civilization. Site Professor Valeriy Bebyk / Китайська Цивілізація. Сайт професора Валерія Бебика

 

Кононенко, Марія, 2015. ГЕОПОЛІТИЧНІ ТА ГЕОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ КНР В РЕГІОНІ ПЕРСЬКОЇ ЗАТОКИ. Nauki Społeczno-Humanistyczne. Polsko-ukraińska czasopismo naukowe, № 03 (07), s. 37-50.




 

Кононенко, Марія, 2015. ГЕОПОЛІТИЧНІ ТА ГЕОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ КНР В РЕГІОНІ ПЕРСЬКОЇ ЗАТОКИ. Nauki Społeczno-Humanistyczne. Polsko-ukraińska czasopismo naukowe, № 03 (07), s. 37-50. - Available at: http://sp-sciences.io.ua/s2288039/kononenko_maria_2015._geopolitical_and_geo-economic_interests_of_prc_in_persian_gulf_region._social_and_human_sciences._polish-ukrainian_scientific_journal_03_07_pp._37-50 (accessed 30 November 2015).

 

 

ГЕОПОЛІТИЧНІ ТА ГЕОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ КНР В РЕГІОНІ ПЕРСЬКОЇ ЗАТОКИ

 

УДК 323/327 (477)

 

Кононенко, Марія,

магістр,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ),

Інститут міжнародних відносин,

кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики,

аспірантка,

mashgo0702@hotmail.com

                                                                                                                                                      

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено важливій науковій проблемі – визначенню системи геополітичних та геоекономічних інтересів КНР в регіоні Перської затоки в контексті еволюції близькосхідної стратегії Пекіну.  Місце регіону Перської затоки в міжнародних відносинах визначається факторами  геополітичного і геоекономічного характеру, перш за все  енергетичною, стратегічною, безпековою та культурно-релігійною цінністю.

В постбіполярний період політична роль Китаю в регіоні Перської затоки відчутно активізується. Намаганням США одноосібно контролювати безпеку Затоки Китай протиставляє налагодження зв’язків з країнами регіону, що визначається комплексом його геополітичних та геоекономічних інтересів.

 Перська затока грає найважливішу роль в системі глобальної енергетичної безпеки. Тому особлива увага приділяється ролі енергетичного чинника в політиці Китаю на Близькому Сході.

З’ясовується головні напрями політики КНР в регіоні. Визначається система пріоритетів в регіональній політиці Китаю. Увага приділяется китайсько-саудівським та китайсько-іранським відносинам. Окреслюються основні шляхи реалізації китайських геополітичних і геоекономічних інтересів  в країнах Перської затоки.

. Ключові слова: КНР, Перська затока, Близький Схід, Саудівська Аравія, Іран, РСАДПЗ, енергетичний фактор.

 

 

GEOPOLITICAL AND GEO-ECONOMIC INTERESTS OF PRC IN PERSIAN GULF REGION


Kononenko, Maria,

Master,

National Taras Shevchenko University of Kyiv (Ukraine. Kyiv),

Institute of International Relations,

Department of International Relations and  International Policy,

PhD student,

mashgo0702@hotmail.com

 

 

SUMMARY

Dedicated to an essential scientific issue – geopolitical and geo-economic PRC interests system determination in Persian Gulf region in contexts of Middle Eastern strategy of Beijing. Persian Gulf region position in international relations is determined by geopolitical and geo-economic factors, especially by energetic, strategic, security, cultural and religious values.

During post-bipolar period Chinese political role in the Gulf has been actively increased. China responds with liaisons installation with region’s countries, which is determined by a complex of its geopolitical and geo-economic interests, to US aims to assume an exclusive security control in the Gulf.

Persian Gulf plays a crucial role in the global energy security system. Thus much of attention is being paid to energy factor role in Chinese policy in Middle East.

Focal points of PRC policy in region are to be defined as well as system of priorities of Chinese regional policy. Attention is paid to Sino-Saudi and Sino-Iranian relationships. Main approaches for Chinese geopolitical and geo-economic interests realization in Persian Gulf countries are being determined.

Key words: PRC, China, Persian Gulf, Middle East, Saudi Arabia, Iran, GCC, energy factor.

 

 

Дослідження заявленої проблематики актуальне передусім з огляду на посилення позицій КНР на міжнародній арені. Високі темпи економічного зростання Китаю висувають на порядок денний зміну його ролі в сучасній системі міжнародних відносин. Зміна статусу КНР на міжнародній арені, вихід  на позиції відповідальної глобальної держави (responsible global power)  актуалізують дослідження регіональних напрямів  її зовнішньополітичної стратегії, зокрема в Перській затоці. Особливе місце регіону Перської затоки в міжнародних відносинах визначається факторами  геополітичного і геоекономічного характеру, перш за все  енергетичною, стратегічною, безпековою та культурно-релігійною цінністю.

 

Перська затока грає найважливішу роль в системі глобальної енергетичної безпеки.  В сучасній системі міжнародних відносин особлива роль країн регіону визначається масштабами і темпами їх технологічного розвитку. Регіон перетворюється в один з центрів міжнародної політики і економічних відносин. Розбудова стратегії реалізації інтересів України в регіоні Перської затоки з врахуванням досвіду інших держав, зокрема КНР, допоможе найбільш ефективно  зміцнити позиції нашої держави в цьому регіоні.

 

Актуальність теми обумовила мету дослідження: визначення системи геополітичних та  геоекономічних інтересів КНР в регіоні Перської затоки та основних шляхів їх реалізації. Це дозволяє не тільки   узагальнити особливості   політики КНР в регіоні, але й  з’ясувати пріоритетні напрямки її глобальної і регіональної стратегії в ХХ1 столітті.

 

Зовнішньополітична діяльність КНР свідчить, що вона орієнтується на поступове нарощування своєї міжнародної відповідальності з метою зміцнення не тільки регіональних, але й глобальних позицій.  Регіон Близького Сходу та його субрегіон - Перська затока  завжди були ареною суперництва за вплив   великих держав, а контроль над ним розглядається як важлива складова контролю над долею світу. Цілком природно, що він не міг залишитись за межами сфери зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів Китаю.  На Заході активізацію політики Китаю на Близькому Сході  розглядають в контексті його претензій на глобальне лідерство.

 

В постбіполярний період політична роль Китаю в регіоні Перської затоки відчутно активізується. Намаганням США одноосібно контролювати безпеку Затоки Китай протиставляє налагодження зв’язків з країнами регіону, що визначається комплексом його геополітичних та геоекономічних інтересів.

У сучасному світі геополітичні та геоекономічні інтереси держави тісно пов’язані між собою, як це можна спостерігати на прикладі політики КНР в регіоні Перської затоки.  Реалізація її геоекономічних інтересів в цьому регіоні спрямована на збільшення конкурентоспособності Китаю, здобуття світової та регіональної могутності переважно економічним шляхом. Вона передбачає конвертацію економічної потужності КНР у політичний вплив на світовій арені.

 

Китай, який на думку експертів до 2025 р. може стати найбільшою за розмірами економічною потугою світу, починає прагнути до  більш активної участі в управлінні світсистемою в торговій, валютній, стратегічній сферах. Його зовнішньополітична стратегія визначає ієрархію  зовнішньополітичних цілей, регулює застосування органами державної влади КНР всіх засобів зовнішньої політики (дипломатичних, військових тощо), визначає критерії оцінки ефективності зовнішньополітичної діяльності, аналіз динаміки постійних змін відносної цінності та пріоритетності поставлених цілей, в тому числі забезпечує адаптацію зовнішньої політики до постійних змін умов, у яких вона реалізується.

 

Еволюція зовнішньополітичної стратегії КНР в близькосхідному регіоні відбувалася в контексті поступового самоусвідомлення нового статусу, розробки концепції відповідальності як глобальної держави. Характерною рисою близькосхідної політики КНР є підхід до визначення меж регіону в контексті Західної Азії та Північної Африки, що пояснюється прагненням Пекіну до системного забезпечення своїх інтересів  в більш широкому просторі. Як в Міністерстві закордонних справ КНР, так і в міністерстві комерції проблемами Перської затоки опікуються Департаменти Західної Азії та Африки [4].

 

Це багато в чому пояснює відсутність офіційного документу на державному рівні, на зразок «Стратегії Китаю по відношенню до країн Африки» (2006 р.), в якому були б сформульовані  основні засади зовнішньополітичного курсу КНР в регіоні, що надало б цій політиці завершенного характеру.

Відносини Китаю з країнами  Близького Сходу еволюціонувались та змінювались під впливом факторів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру у відповідності до потреб внутрішнього розвитку, які зумовлювали зміну його зовнішньополітичних пріоритетів.

 

В період біполярного протистояння, в 1950-х – 1960-х  роках в зовнішній політиці Пекіну домінували політичні елементи,  роль КНР на Близькому Сході обмежувалась підтримкою радикальних арабських режимів проти імперіалізму та колоніалізму. Цілком природно, що основними його партнерами в регіоні виступали   Єгипет за президенства Г.А.Насера,   Сирія, Південний Йемен (НДРЙ) та Ірак. Під час свого візиту в Каір в 1964 році  Чжоу Еньлай сформулював п’ять принципів відносин Китаю з арабськими країнами: підтримка національної незалежності і ведення боротьби проти імперіалізму, а також старих та нових колонізаторів; підтримка політики нейтралітету та неприєднання; підтримка єдності арабських країн щодо вибору шляхів розвитку; підтримка засобів вирішення внутрішніх проблем, заснованих на принципах невтручання у внутрішні справи; Китай поважає свободу та нейтралітет арабських країн і притримується політики невтручання в їх внутрішні справи.

 

В 1970-х роках, в умовах посилення конфронтації з Радянським Союзом, арабські країни почали розглядатись Пекіном і в якості сили стримування посиленню в регіоні радянського впливу. Наприкінці 1970-х рр. КНР підписала двосторонні міжурядові угоди щодо торгового, економічного та технічного співробітництва з 21 арабською країною, з 16 арабськими країнами були підписані угоди про захист інвестицій, з 11 – угоди щодо подвійного  опадаткування. Але до початку 1980-х рр. доля  держав Арабського Сходу в зовнішній торгівлі КНР становила лише від 2,7 до 3,7% [3, с.331].

 

 

В 1980-х – 1990-х роках починає формуватись нова зовнішньополітична доктрина Китаю, теоретичні засади якої закладались на Ш пленумі ЦК КПК в 1978 році і базувались на   економічному прагматизмі. Завданням внутрішньої політики проголошувалось проведення т.з. «чотирьох модернізацій», програми, яка передбачала перехід до нової моделі економічного розвитку, а завданням зовнішньої політики – забезпечення сприятливих умов для здійснення модернізації. В зв’язку з цим постає завдання оптимізації положення Китаю в структурі світових економічних і науково-технічних контактів. Такий підхід відбувається в межах позиціювання Китаю в якості «відповідальної глобальної держави» [1, с.4]. В політичному лексіконі КНР затверджується термін «багатосторонність» (мультилатерализм, добяньчжуі), який передбачає орієнтацію в міжнародних відносинах на взаємне врахування інтересів, діалог і співробітництво.

 

Щодо близькосхідного регіону, ці зміни знайшли відображення у чотирьох принципах китайсько-арабського партнерства нового типу, які передбачали розбудову відносин, заснованих на взаємній повазі і маючих за мету спільний розвиток і зміцнення політичних відносин; збагачення за рахунок більш тісних економічних і торгівельних відносин; обмін досвідом за рахунок розширення культурного обміну; зміцнення співробітництва і координації дій з міжнародних питань, особливо з питань, що торкаються інтересів обох сторін.

 

 Політика КНР на Близькому Сході активізується в 1980-х-1990-х роках. З 1980-х рр. Китай починає продавати озброєння на Близький Схід, зокрема Єгипту. Перетворення КНР в експортера нафти призвело до подальшої активізації його політики на близькосхідному напрямі.

Ключовим моментом, що визначає успішний розвиток економіки Китаю, є її стабільне енергозабезпечення. Прискорена модернізація китайської економіки потребувала значного збільшення енергетичних ресурсів. До 1993 року Китай задовольняв свої нафтові потреби за рахунок внутрішніх ресурсів, але поступово збільшується залежність від зовнішніх джерел.

 

Основним нафтовим джерелом Китаю стає Близький Схід, звідки експортується до 56% нафти. Головними постачальниками нафти стали Саудівська Аравія, інші країни-члени РСАДПЗ, Іран,  Лівійська Арабська Джамахірія і Судан.  Виходячи з цього, стратегічною метою близькосхідної   політики Китаю  стає налагодження взаємовигідних економічних зв’язків з країнами регіону, перш за все в енергетичній сфері.

 

Регіон Перської затоки КНР розглядає як найважливіший плацдарм для розробки та реалізації стратегії забеспечення власної енергетичної безпеки, оскільки енергетичний аспект в сучасному світі є одним з ключьових. Природні ресурси починають впливати на міжнародні відносини, что відбивається на світових політичних процесах. Це особливо гостро відчувається на протязі останніх років в зв’язку з подіями так званої «Арабської весни», які примусили країн-імпортерів активніше розробляти стратегію забезпечення власної енергетичної безпеки. Революції на Близькому Сході і Північній Африці стали складним випробуванням для політики Китаю на Близькому Сході і безсумнівно вплинули на подальшу активізацію співробітництва з країнами Затоки.

 

В 2003 році Китай стає другим, після Сполучених Штатів, споживачем нафти, посівши місце між США та Японією. В 2000-х роках рівень споживання нафти Китаєм продовжував збільшуватися щорічно на 7,5%, що в сім разів більше, ніж в США. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, до 2020 року приблизно 70% нафти, яку споживає Китай, буде забеспечуватись за рахунок імпорту. З 2012 року Китай посідає вже перше місце у світі за імпортом енергоносіїв, а доля близькосхідної нафти становила більше 60 % загального китайського імпорту рідкого палива (для порівняння,  26% американського імпорту) [12, с. 85,107].

 

За підрахунками Міжнародного енергетичного агенства, до 2035 року  імпорт нафти КНР з країн Близького Сходу буде становити приблизно 54% від загального імпорту нафти, в той час як імпорт нафти США з цього регіону може скоротитить до 3%. Головним постачальником нафти   стає Саудівська Аравія (чверть   нафтового імпорту КНР), Іран   посідає третє, а з  2012 року – четверте місце серед головних постачальників нафти для Пекіну [11].

 

Оскільки успішний розвиток країни був тісно пов’язаний з забезпеченням її енергетичної безпеки, стабільність постачань енергоресурсів, зокрема з регіону Перської затоки, перетворюється в один з головних пріоритетів зовнішньої політики Китаю [9].

 

Зміцнювалися  відносини КНР з цими країнами в енергетичній сфері. Ще в 1999 році під час візиту до Ер-Ріяду Голови КНР Цзян Цземіня було встановлено «стратегічні відносини» з Саудівською Аравією в галузі енергетики. В обмін на поставки нафти Китай надає Саудівській Аравії можливість здійснювати операції на своєму нафтовому ринку. В 2004 році була підписана китайсько-кувейтська угода щодо співробітництва в нафтогазовій сфері.  

 

Але Китай, як високорозвинута країна, не є виключно імпортером енергоресурсів з країн цього регіону. Він активно розширює свій вплив на економічному ринку країн Затоки. Торгово-економічне співробітництво КНР з країнами Перської затоки  активізується з середини 1990-х рр. В порівнянні з рівнем 2001-2002 рр. обсяг двостороньої торгівлі КНР з арабськими країнами  в 2012 році збільшився в 12 разів і становив 222 млрд 200 млн дол.

 

З 2010 року Китай стає другим торгівельним партнером арабських країн. В 2012 р. обсяг товарообігу КНР з арабськими країнами становив 5,75 % від загального товарообігу Китаю, а інвестиції – 1,8% від загального обсягу прямих інвестицій в світі.  Сума прибутку КНР від контрактів в арабських країнах становила в 2012 році 19 млрд.35 млн дол. або 35% від загальної суми світових контрактів [16].

Географічна структура торгівлі КНР з арабськими країнами в 2012 році виглядала наступним чином: 155 млрд 680 млн дол. або 70% становили арабські країни Перської затоки. Головними партнерами Китаю були Саудівська Аравія (73 280 млн. дол. або 47% від товарообігу з арабськими країнами Перської затоки та 33% від від товарообігу КНР з арабськими країнами в цілому), ОАЕ (40 420 млн.дол. або 26% від товарообігу з арабськими країнами Перської затоки). Кувейт (12 550 млн.дол. або 8% від товарообігу з арабськими країнами Перської затоки) [16].

 

Товарна структура торгівлі КНР з Саудівською Аравією в 2012 році включала імпорт на загальну суму 18 млрд.450 млн дол. або 25,1% від загальної суми товарообігу та експорт на загальну суму 54 млрд.830 млн дол. або 74,9 % від загальної суми товарообігу. Імпорт становили енергоресурси, експорт – механічна та електротехнічна продукція, товари текстильної та легкої промисловості [16].

Другим торгівельним партнером Китаю стають ОАЕ. Товарна структура торгівлі КНР з  ОАЕ в 2012 році включала імпорт на загальну суму 10 млрд.850 млн дол. або 26,84% від загальної суми товарообігу та експорт на загальну суму 29 млрд.57 млн дол. або 73,16 % від загальної суми товарообігу. Імпорт становили енергоресурси – рідкий газ, нафта, експорт – електромеханічна та  високотехнологічна продукція, товари текстильної та легкої промисловості [16].

 

Кувейт також є важливим торгівельним партнером Китаю. Товарна структура торгівлі КНР з  Кувейтом в 2012 році включала імпорт на загальну суму 2 млрд.90 млн дол. або  16,65% від загальної суми товарообігу та експорт на загальну суму 10 млрд.460 млн дол. або 83,34 % від загальної суми товарообігу. Імпорт становили енергоресурси – рідкий газ, нафта, експорт – електромеханічна та  високотехнологічна продукція, товари текстильної та легкої промисловості [4].

 

Таким чином, в  Перській затоці КНР акцентує увагу на необхідності поглиблення «взаємовигідного економічного співробітництва», яке розглядається Пекіном в якості головного принципу відносин «нового типу» з країнами регіону, основою якого є вільне переміщення товарів, фінансів та послуг з метою розширення торгівлі; заохочення двосторонніх інвестиційних  потоків і співробітництво між підприємствами ; співробітництво в межах РСАДПЗ.

 

Розширюючи політичну взаємодію, Китай поглиблює взаємовигідне економічне співробітництво, яке являє собою один з головних принципів відносин нового типу КНР з державами регіону. Воно передбачає як розвиток двостороннего співробітництва, так і співробітництво з регіональними організаціями, зокрема Радою співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ).

Відносини Китаю з державами регіону активно розвивались в форматах «КНР-ЛАД», «КНР-РСАДПЗ», Форум китайсько-арабського співробітництва, діалогу в форматі «Китай-ісламський світ» та ін. Внаслідок цього було створено багаторівневу систему двостороннего та багатосторонього діалогу на різних державних рівнях, а також у сфері бізнесу. В 2010 році були встановлені відносини стратегічного партнерства між КНР і країнами ЛАД.

 

Основними напрямами діяльності РСАДПЗ з самого початку її діяльності стало забезпечення колективної безпеки, стабільності та економічного розвитку. Відносини Китаю з Радою співробітництва мали довгу історію. Спочатку відносини встановлювались через держав-членів цієї організації, поступово зростає роль інститутів цієї організації. Китай та РСАДПЗ пішли на поглиблення відносин в межах програми «КНР-РСАДПЗ».

 

Щодо двостороннєго співробітництва, система зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних   пріоритетів Китаю по відношенню до суб’єктів міжнародних відносин в районі   Перської затоки визначається як економічним значенням того чи іншого актора та значенням торгівельно-економічного співробітництва з ним Пекіну, так і ступенем його політичного впливу. Пріоритетними для Пекіну  є розвиток відносин з Саудівською Аравією та Іраном.

 

Саудівська Аравія є першим за значенням торгівельним партнером КНР не тільки в Перській затоці, але й на  Близькому Сході і в Західній Азії в цілому. З   точки зору правлячих кіл Китаю,  основу двосторонніх відносин складає енергетична безпека [15, р.84]. З 2002 року  Саудівська Аравія  стає головним постачальником нафти для Китаю і не збирається втрачати свої позиції в найближчому майбутньому [10].

 

Таким чином, обідві сторони поділяють впевненість у тому, що поглиблення політичних відносин призведе до економічних переваг для двох країн. Для КНР – це доступ до нафти та торгових ринків. Саудівська Аравія розраховувала на те, що поглиблення політичних відносин буде сприяти стабільним ринкам для саудівської нафти і збільшенню китайських інвестицій в саудівську економіку.

 

Важливим партнером Пекіну в Перській затоці є Ісламська Республіка Іран. На протязі періоду, що досліджується, Іран займав важливе місце в стратегічних інтересах Китаю. Ці інтереси пов’язані з забезпеченням енергетичної безпеки, продажем озброєнь, участі в багатомільйонних контрактах по будівництву об ’єктів інфраструктури. Китай є найбільшим покупцем іранської нафти і не схоже, щоб він різко скорочував поставки в найближчому майбутньому, незважаючи на безперервні заклики США підтримати санкції.  Адже Іран володіє 11% світових покладів нафти (третє місце у світі) і 15 % світових покладів природного газу, тобто  посідає друге місце у світі після РФ за покладами природного газу. Сьогодні Іран - третій постачальник нафти після Саудівської Аравії та Анголи, звідки КНР закупила близько 441,000 барелів на день в 2012 році, хоча це становило всього 10% від загального китайського імпорту енергоресурсів  [5].


Китайсько-іранські відносини активізувались після перемоги Ісламської революції (1979 р.). Завдяки загостренню американо-іранських відносин після революції та введення ембарго проти Ірану Китаю вдалося заповнити нишу і за двадцять років  він посідає друге місце серед торгівельних партнерів Ірану [14]. Якщо в  1978 році доля китайських товарів в іранському імпорті становила 1%, американських – 21%, німецьких – 19%, японських – 16%, британських – 8%, в 1991 році доля Великої Британії і США скоротилась відповідно до 3 та 1%, в той час як Китай збільшує свою присутність на іранському ринку майже двічи [13, с.138]. З середини 2000-х років   основними торговими партнерами Ірану є Японія (14% іранського експорту), Китай (12,8% експорту і 10,5% імпорту), а такоє країни ЄС – Німеччина, Італія та Франція [17].

 

Основними складовими китайсько-іранського співробітництва стали нафтогазова сфера, торгівля зброєю та китайська допомога з галузі атомної енергетики, яку КНР надавав Ірану з 1997 року. Іран  отримував вкрай необхідні для нього інвестиції. Крім того,  він розраховував на  Китай при голосуванні в РБ ООН. Таким чином, Китай став важливим економічним партнером Ірану, основним покупцем енергоносіїв і ключовим інвестором проектів по спорудженню підприємст та об’єктів інфраструктури. Нафта займає перше місце в переліку товарів китайського імпорта з Ірану [6].

 

Енергетична безпека Китаю безпосередньо пов'язана із забезпеченням транспортування енергоресурсів з Близького Сходу. Вся нафта регіону в основному поставляється до Китаю морським шляхом, через Малаккську протоку, яка вважається дуже вразливим пунктом з точки зору безпеки перевезень. У разі економічної блокади високою є  ймовірність перекриття саме цього маршруту транспортування. Тому для Пекіну вельми привабливо виглядають проекти зі створення сухопутних маршрутів, інвестування в розробку родовищ Каспійського моря та будівництво нафтопроводів, які б з'єднали Китай з цими територіями.

 

В кінці 2010 року Китай оголосив про проект будівництва трансконтинентальної залізниці Кашгар (Китай) - Герат (Афганістан), яка повинна буде з'єднати Китай і Центральну Азію з Перською затокою. Враховуючи ефективність китайської транспортної політики та тісну співпрацю з Іраном, не викликає сумніву, що завдяки виконанню даного проекту Пекін отримає вихід до Перської затоки. В якості кінцевої мети розглядається велике іранське місто Бендер-Аббас, його морський порт займає стратегічні позиції в Ормузькій протоці [2].

 

Використовуючи напруженість між США та Ісламською Республікою Іран, Пекін намагається поширити свій вплив, і ніби випробовує встановлений американський порядок у регіоні. У свою чергу, Іран шукає підтримки з боку Китаю, пропонуючи йому натомість економічне співробітництво, особливо в енергетичному секторі, а також підкреслює важливість обопільного протистояння  американському домінуванню. Сполучені Штати намагаються заручитися підтримкою Китаю в чиненні тиску на Іран. У свою чергу Тегеран спонукає китайську державу, як незахідну силу, протистояти політиці, яку там розглядають як нав'язування рамок поведінки в ситуації, що склалася на сьогоднішній день. Крім цього, Іран намагається подати себе китайцям в якості безпечного і надійного джерела енергоресурсів для їхнього економічного підйому. Завдяки своїй політиці балансування та вибіркової підтримки сторін, Китай  прагне зберігати досить позитивні відносини як із США, так і з Іраном.

 

В країнах Перської затоки, зокрема в Саудівській Аравії та Кувейті КНР стикається з жорсткою конкуренцією з боку США, в Ірані – з боку Японії. В зв‘язку з посиленням конкурентної боротьби за реалізацію національних інтересів в країнах Перської затоки і для вирішення завдань зміцнення там позицій КНР особлива увага приділяється інструментарію реалізації цілей та завдань її політики в регіоні. Зокрема, мається на увазі стратегія використання «м‘якої сили» для реалізації національних інтересів, інформаційне та експертне супроводження їх дій, формування образу «дружньої та відповідальної держави», «зразка» для країн регіону,  співробітництво на основі спільності історичного минулого та цінносних орієнтирів, налагодження міжцивілізаційного діалогу.

 

 Китай розбудовує відносини з країнами Затоки з врахуванням   особливостей регіональної геополітичної ситуації. Пекін розробляє власну модель регіональної безпеки, адаптовану до основних тенденцій розвитку сучасних міжнародних відносин. Дана модель характеризується тим, що безпека кожної окремої країни є невід’ємною частиною як регіональної, так і глобальної безпеки. В сучасних умовах, з точки зору китайських політологів, світова система визначається тісним взаємозвязком її елементів. Китайські дослідники акцентують увагу на тому, що багато сучасних проблем мають транскордонний характер, і до їх складу відносяться і проблеми безпеки, зокрема економічні, енергетичні,  екологічні. Для вирішення цих питань необхідними є скоординовані зусилля багатьох держав, і кожна з них, вирішуючи це завдання, фактичне забезпечує і власну безпеку.

 

Таким чином, формування системи  геополітичних та  геоекономічних  інтересів Китаю в районі   Перської затоки обумовлено такими взаємопов’язаними факторами, як економічне та політичне значення регіону в системі міжнародних відносин. Там знаходяться джерела  енергоресурсів та маршрути їх транспортування, важливі для стабільного розвитку Китаю; цей регіон є важливим ринку сбуту китайської продукції. Для реалізації цих інтересів Китай використовує відповідний інструментарій, який включає до себе економічні, політичні, військово-політичні, культурні та інші методи впливу.

 

Перед Пекіном постають завдання внесення коректив до своєї близькосхідної політики і здійснення наукового планування довго- та середньострокової близькосхідної стратегії з врахуванням стратегічного значення регіону і на основі традиційних принципів китайської дипломатії посилити участь в близькосхідних справах. Пекін наголосив на продовженні політики невтручання, в той же час акцентувавши увагу на необхідності захисту інтересів Китаю, перш за все економічних. Якщо раніше пріритетними формами співробітництва були економічна, перш за все  енергетична, і військова  сфери, більша увага стала приділятися і соціокультурному напряму співробітництва.

 

Вихід Китаю на позиції відповідальної глобальної держави є закономірним наслідком розвитку країни. Активізація зовнішньополітичної активності КНР супроводжується висуненням цілого ряду концепцій, які мають визначити головні орієнтири, форми та методи діяльності країни на міжнар одній арені, зокрема на   Бзизькому Сході. Китайські політологи з кінця 1990-х рр. приділяли значну увагу розробці концепції відповідальності Китаю як глобальної держави. В той же час ними підкреслюється обмежений характер цієї відповідальності , необхідність створення механізму справедливого розподілу відповідальності між державами у взаємозв’язку з факторами рівня їх розвитку, комплексної могутності, історичної відповідальності.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Бажанов Е. П. Китай: от Срединной империи до сверхдержавы XXI века / Е. П. Бажанов. – М. : Известия, 2007. – 351 с.
  2. Дергачев В. Геополитика Персидского залива. Китайский фактор. -[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dergachev.ru/geop_events/300311-05.html;
  3. Изменения в геостратегической карте Азии и Северной Африки в начале ХХ1 века/ под.ред. А.М.Хазанова / Институт востоковедения РАН. – М.: Центр стратегической конъюнктуры, 2014. – 424 с.
  4. Офіційний сайт МЗС КНР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: wcm.fmpre.gov.enpubchngxhegbzcgmzysxyz1206_271206x1t6336.htm
  5. Al-Tamimi N. Why China is still dealing with Iran? - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.alarabiya.net/views/2013/02/10/265463.html
  6. Bilateral Relations. The Economic and Commercial Cousellor’s Office of the Embassy of the People’s Republic of China in the Islamic republic of Iran. [Електроннийресурс]. – Режим доступу: http://ir2.mofcom.gov.cn/aarticle/bilateralcooperation/inbrief/200411/20041100004051.html.
  7. China sets targets to boost energy efficiency to meet 2010 goals. Alexander’s Gas and Oil Connections, 2008, February 26. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gasandoil.com/goc/news/nts81218.htm
  8. China Key Macro_Indicators. The World Bank Group. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://siteresources.worldbank.org/CHINAEXTN/Resources/3189491121421890573/cqu_09_07.pdf.
  9. Country Analysis Briefs. China. US Energy Information Administration. 2006, August. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.eia.doe.gov/emeu/cabs/China/pdf.pdf.
  10. Daniel Wagner and Theodore Karasik, “The Maturing Saudi-Chinese Alliance,” INEGMA, 6 April 2010, [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.inegma.com/?navigation=reports#.
  11. Erica S. Downs China-Middle East Energy Relations. Brookings Institution. US-China Economic and Security Review Commission. June 6, 2013  [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.brookings.eduresearchtestimony/201366-china-middle-tast-energy-downs
  12. International Energy Agency, World Energy Outlook 2012 (Paris: OESDIEA, 2012). -  185 р.
  13. Garver John W. Iran_China Relations. Ancient Partners Building a Post_Imperial World. WashingtonPress. 2007. - 198 р.
  14. Jin Liangxiang. Energy First. China and the Middle East. // The Middle East Quarterly. – Vol.12, № 3, – Spring, 2005. The Middle East Forum. http://www.meforum.org/article/694.
  15. Robert E. Ebel, Energy and Geopolitics in China; Mixing Oil and Politics. Washington DC: Center for Strategic and International Studies, 2009.
  16. The Chinese Dream Needs Arabic  Support and Cooperation // China Today. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.chinatoday/com.en englishzhuanti2013-0826content_563290.htm
  17. The World Fact Book. Iran. Central Intelligence Agency. USA. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.cia.gov/library/publications/the_world_factbook/geos/ch.html.
  18. Top World Oil Consumers and Net Importers, 2005. US Energy InformationAdministration. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.eia.doe.gov/emeu/cabs/topworldtables3_4.html

 

 

REFERENCES:

  1. Bazhanov E. P. Kitay: ot Sredinnoy imperii do sverhderzhavyi XXI veka / E. P. Bazhanov. – M. : Izvestiya, 2007. – 351 s.
  2. Dergachev, V. (2012), Geopolitika Persidskogo zaliva. Kitayskiy faktor. - Available at:  http://dergachev.ru/geop_events/300311-05.html
  3. Izmeneniya v geostrategicheskoy karte Azii i Severnoy Afriki v nachale XXI veka / pod.red. A.M.Hazanova / Institut vostokovedeniya RAN. – M.: Tsentr strategicheskoy kon'yunkturyi, 2014. – 424 s.
  4. Ofitsiyniy sayt MZS KNR [Elektronniy resurs]. - Available at:   wcm.fmpre.gov.enpubchngxhegbzcgmzysxyz1206_271206x1t6336.htm
  5. Al-Tamimi N. Why China is still dealing with Iran? - [Elektronniy resurs]. – Rezhim dostupu: http://www.alarabiya.net/views/2013/02/10/265463.html
  6. Bilateral Relations. The Economic and Commercial Cousellor’s Office of the Embassy of the People’s Republic of China in the Islamic republic of Iran. - Available at:  http://ir2.mofcom.gov.cn/aarticle/bilateralcooperation/inbrief/200411/20041100004051.html
  7. China sets targets to boost energy efficiency to meet 2010 goals. Alexander’s Gas and Oil Connections, 2008, February 26. - Available at: http://www.gasandoil.com/goc/news/nts81218.htm
  8. China Key Macro_Indicators. The World Bank Group. - Available at: http://siteresources.worldbank.org/CHINAEXTN/Resources/3189491121421890573/cqu_09_07.pdf
  9. Country Analysis Briefs. China. US Energy Information Administration. 2006, August. - Available at:  http://www.eia.doe.gov/emeu/cabs/China/pdf.pdf
  10. Wagner, Daniel; Karasik, Theodore (2010), The Maturing Saudi-Chinese Alliance. INEGMA. - Available at: http://www.inegma.com/?navigation=reports#
  11. Erica, S. (2013). Downs China-Middle East Energy Relations. Brookings Institution. US-China Economic and Security Review Commission. - Available at: www.brookings.eduresearchtestimony/201366-china-middle-tast-energy-downs
  12. International Energy Agency, World Energy Outlook 2012. Paris: OESDIEA. - 185 p.
  13. Garver, John W. (2007), Iran_China Relations. Ancient Partners Building a Post_Imperial World. Washington Press. -198 p.
  14. Liangxiang, Jin (2005). Energy First. China and the Middle East. The Middle East Quarterly. – Vol.12, # 3, – Spring, 2005. The Middle East Forum. - Available at:  www.meforum.org/article/694
  15. Robert, E. (2009), Ebel, Energy and Geopolitics in China; Mixing Oil and Politics. Washington DC: Center for Strategic and International Studies.
  16. The Chinese Dream Needs Arabic Support and Cooperation. China Today. - Available at:  www.chinatoday/com.enenglishzhuanti2013-0826content_563290.htm
  17. The World Fact Book. Iran. Central Intelligence Agency. USA. - Available at: https://www.cia.gov/library/publications/the_world_factbook/geos/ch.html
  18. Top World Oil Consumers and Net Importers, 2005. US Energy Information Administration. - Available at:  http://www.eia.doe.gov/emeu/cabs/topworldtables3_4.html

 

 



Создан 16 фев 2016